Царі-Маґи (Ґабріеле д'Аннунціо)

Царі-Маґи

 

   Переклад сонета Ґабріеле д'Аннунціо "I Re Magi". Подекуди можна прочитати (напр., тут), що, буцімто, сонет увіходить до opus magnum д'Аннунціо "Laudi" ("Прослави"). Проте в оцифрованому тексті "Laudi" у Вікіджерелах цього вірша немає та й не мало би бути, бо в період створення "Laudi" (1895-1912; за винятком п'ятої книги, яку було включено до збірки посмертно) д'Аннунціо відзначався виразним антихристиянським настроєм і потеплів до християнства лише наприкінці життя (можливо, після Латеранських угод 1929 р.; докладніше див. тут). Тому, не знайшовши точнішої інформації, я припускаю, що вірш було створено в 1930-х.

 

Світла за́грави-хвилі
Побожну озорили
Ніч, у млі заясніли
на милі, й милі, й милі...

О, Новина у Силі!
Маріїн Цвіте милий!
Мелос луна несмілий,
всюди лілії білі!..

Свище борві́й-примара,
не омина ні звора*,
гласять ангели в хорі;

і зрим ми Бальтазара,
Ка́спера й Мельхіора,
і смоли**, й злото, й зорі...


* — всі словники подають форму ґенетиву "звору", проте численні приклади з народної творчости та красного письменства (1, 2, 3, 4, 5, 6...) показують, що так само поширеною (чи навіть поширенішою) є форма "звора"

** — ладан і мирра


   Ориґінал:

Una luce vermiglia***
risplende nella pia
notte e si spande via
per miglia e miglia e miglia.

O nova meraviglia!
O fiore di Maria!
Passa la melodia
e la terra s’ingiglia.

Cantano tra il fischiare
del vento per le forre
i biondi angeli in coro;

ed ecco Baldassarre,
Gaspare e Melchiorre,
con mirra, incenso ed oro.


*** — рядок є цитатою з "Божественної Комедії" (Пекло, 3.134):

La terra lagrimosa diede vento,
che balenò una luce vermiglia
la qual mi vinse ciascun sentimento;
e caddi come l'uom cui sonno piglia.

   Дослівний переклад:

Заплакана (инакше: Сльозоточива) земля видала вітер,
який засяяв багряним світлом,
що здолало в мені всяке чуття;
і я впав, як людина, що її змагає сон.

   Тут ідеться про землетрус або виверження вулкана (в середньовіччі їхньою причиною вважалися підземні вітри). Таким чином, виходячи з дантівського образу, д'Аннунціо змальовує цілковито протилежну картину супокою. 

 

 

   P.S. Музика до вірша авторства нещодавно створеного неаполітанського реґі(ей)-гурту з досить дивною назвою "BANDA BERLUSCONI" (нічого більше про нього не знаю). Звісно, вона не надто пасує до настрою поезії д'Аннунціо, проте музиканти добре зрозуміли та відтворили будову сонета.

 

 

 

   👉  http://virchi.pp.net.ua/publ/158-1-0-27998