Ні, не жаль ані за чим!

 

   Переклад усесвітньо відомої пісні "Non, je ne regrette rien" (сл. Мішеля Вокера, муз. Шарля Ґастона Дюмона; 1956)

 

Ні, ні за чим!
Ні, не жаль ані за чим!
За добром, що дістав, і за злом;
Стають вони лиш тлом!

Ні, ні за чим!
Ні, не жаль ані за чим!
Все сплатив, і замів, і спалив,
Давні дні потопив!

Зі своїх спогадань
Я багаття розклав;
Ні утіх, ні страждань
Мовби ввік і не мав!

І кохань чар і трем*
Я на пил оберну;
Замету біль і щем**,
Все з нуля розпочну!

Ні, ні за чим!
Ні, не жаль ані за чим!
Бо життя, далебі,
З цього дня віддаю лиш Тобі!

 

 

* — цю словоформу можна тлумачити подвійно:

 

   1. Як номінатив. Наскільки я можу судити, це слово запровадив до української літератури нещодавно упокоєний Валерій Шевчук не пізніше 1983 р. (романи "Дім на горі" й "На полі смиренному" та повість "Мор"; насправді, гадаю, суттєво раніше, бо частину новел із "Дому на горі" та перший варіянт "Мору" було написано наприкінці 1960-х, а у 1969-79, в період "маланчуківщини", Шевчука майже не друкували). Надалі воно багаторазово вживалося в поезії та прозі (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10...), але, на жаль, досі чомусь не увійшло до словників.

 

   До того часу зрідка траплялося дуже схоже, майже ідентичне, слово "тремт". Найраніший приклад, який мені вдалося знайти, — верліброва новела "На базарі людського духа" такого/такої собі П. Марченка/о (жодної інформації про нього/неї я не знайшов; можливо навіть, що це є не хто инший, як Симон Петлюра, серед псевдонімів якого був і "Марченко" (прізвище матері), проте це малоймовірно з огляду на стиль) із "місяшника" "Стерні" (Прага, липень 1922 р., стор. 59). Далі це слово використовував у своїх поезіях Богдан Кравців  починаючи з 1947 р. щонайпізніше ("Служу Камені знов" і збірка перекладів із Рільке "Речі й образи"), а згодом, щонайменше двічі, Василь Стус у "Палімпсестах" ("Ти тут. Ти тут. Вся біла, як свіча..." та "Замерехтіло межи двох світів..."), можливо, запозичивши його саме у Кравцева (обидва були пристрасними шанувальниками та перекладачами Рільке). У словниках воно так само відсутнє.

 

 

   2. Як ґенетив множини застарілого галицького слова "трема" зі значенням "хвилювання, страх" (словнички рідкісних слів у творах Івана Франка та львівської ґвари).

 

 

   Таким чином, словоформа є водночас архаїзмом і неолоґізмом.

 

 

**  — це слово є відносним неолоґізмом, наші ранні класики його не знають. Згідно з моїми розшуками, йому дав "путівку в життя" Леонід Первомайський не далі, як 1931 р. (перший том зібрання творів, поезія "Під дощем", стор. 54).

 

 

Ориґінал:

 

Non, rien de rien
Non, je ne regrette rien
Ni le bien qu'on m'a fait ni le mal

Tout ça m'est bien égal!
 
Non, rien de rien
Non, je ne regrette rien
C'est payé, balayé, oublié
Je me fous du passé!
 
Avec mes souvenirs
J'ai allumé le feu
Mes chagrins, mes plaisirs
Je n'ai plus besoin d'eux!
 
Balayé(e)s les amours
Avec leurs trémolos
Balayé(e)s pour toujours
Je repars à zéro!
 
Non, rien de rien
Non, je ne regrette rien
Ni le bien qu'on m'a fait ni le mal
Tout ça m'est bien égal!
 
Non, rien de rien
Non, je ne regrette rien
Car ma vie, car mes joies
Aujourd'hui, ça commence avec toi!

 

 

    Перший запис пісні від 10 листопада 1960 р. у виконанні леґендарної Едіт П'яф (я не зміг з'ясувати причини, через які пісня пролежала "в шухляді" аж 4 роки):

 

 

 Навесні

 

   Переклад пісні Жака Ромена Жоржа Бреля "Au printemps" із його однойменного третього альбому 1958 р.

 

   Приспів: 

Навесні, навесні
І мої, і твої
Очі й серце хмільні!
Навесні, навесні
Скрізь коханців летять,
Як молитви, пісні!
Навесні!
Про квітки ті слова нескладні
І про погляд очей вдалині.
 

1. 

Всіх дівчат
Поцілунки тобі,
Знаки ніжних надій!
Глянь! То серця, як дерева бруньки,
Розчинили навкруг для дівчат юнаки!
Глянь! То серця, наче ті сірники,
Загорілись у них лиш од руху руки!

    Приспів.

2.
Місто все
В поцілунках лежить,
Навіть пізно вночі!
Глянь! Місто все немов лука зелена!
Пастушків та овечок тут сила-силенна!
Глянь! Місто все грає свято шалене!
І єднаються в сяйві весни наречені!

    Приспів.

3.
Вся Земля
В поцілунках лежить,
Сподівайся та мрій!
Глянь! Чудо це є останнє, що ти
В подарунок дістав із небес висоти!
Глянь! Чудо це мало нам надійти!
Зумій перший, єдиний свій шанс віднайти!
(або: Зумій першу, єдину нагоду знайти!)

 

Ориґінал:

    Refrain: 

Au printemps au printemps
Et mon cœur et ton cœur
Sont repeints au vin blanc
Au printemps au printemps
Les amants vont prier
Notre-Dame du bon temps
Au printemps
Pour une fleur un sourire un serment
Pour l´ombre d´un regard en riant

1.
Toutes les filles
Vous donneront leurs baisers
Puis tous leurs espoirs
Vois tous ces cœurs comme des artichauts
Qui s´effeuillent en battant pour s´offrir aux badauds
Vois tous ces cœurs comme de gentils mégots
Qui s´enflamment en riant pour les filles du métro

    Refrain.

2.
Tout Paris
Se changera en baisers
Parfois même en grand soir
Vois tout Paris se change en pâturage
Pour troupeaux d´amoureux aux bergères peu sages
Vois tout Paris joue la fête au village
Pour bénir au soleil ces nouveaux mariages

    Refrain.

3.
Toute la Terre
Se changera en baisers
Qui parleront d´espoir
Vois ce miracle car c´est bien le dernier
Qui s´offre encore à nous sans avoir à l´appeler
Vois ce miracle qui devait arriver
C´est la première chance la seule de l´année

    Refrain.

 

 

   Запис 1959 р. (відеоверсія):

 

 

 

   👉  http://virchi.pp.net.ua/publ/161-1-0-23279

 Хмарна неділя

   

   Переклад пісні "Συννεφιασμένη Κυριακή" (муз. Васіліса Ціцаніса, сл. композитора та/або Алекоса Ґу́веріса (існує також непідтверджена чи вкрай слабко підтверджена версія про авторство Нікоса Руцоса, див. перший постскриптум; особисто я схиляюся до першої версії, а саме, що слова належать переважно Ціцанісу, а Ґуверіс уніс лише невеликі виправки))

 

Неділя хмарна і тяжка
серце моє стискає,
де завжди хмарна течія,
Христе́ і Всесвятая!

Вона мов днина та страшна
напередодні мая!
Неділя хмарна і тяжка
серце моє все крає!..

Її побачу всю в дощі —
спокою геть не маю...
І чорно, чорно на душі,
і важко я зітхаю...

 

 

Ориґінал:

 

Συννεφιασμένη Κυριακή
μοιάζεις με την καρδιά μου
που έχει πάντα συννεφιά
Χριστέ και Παναγιά μου

Είσαι μια μέρα σαν κι αυτή
που 'χασα τη χαρά μου
συννεφιασμένη Κυριακή
ματώνεις την καρδιά μου

Όταν σε βλέπω βροχερή
στιγμή δεν ησυχάζω
μαύρη μου κάνεις τη ζωή
και βαριαναστενάζω

 

 

   P.S. Мій переклад зі статті про пісню у грецькій Вікіпедії:

 

   "Хмарна неділя" — пісня 1948 р. у стилі ребетіко, на музику Васіліса Ціцаніса та вірші композитора з участю Алекоса Ґу́веріса (поета з м. Ла́риса, яке було майже повністю зруйновано та знелюднено внаслідок італійських і німецьких бомбардувань у грудні 1940 та березні 1941 р.р. і сильного землетрусу 1 березня 1941 р. — IiC). Навколо теми авторства віршів спалахнула затята суперечка, яка тривала чимало років.
   Іліас Петропулос у своїй книзі "Пісні ребетіко" (1968 р. — IiC) повідомляє, що вона вважається найгарнішою піснею ребетіко. У голосуванні часопису "Δίφωνο" ("Двоголосне" — IiC) у травні 1999 р., її було обрано як найкращу грецьку пісню XX ст.
   Ціцаніс розповідає історію пісні, кажучи: "В часи Катохі́ (потрійної германо-італо-болгарської окупації Еллади в роки Другої світової війни — IiC), у Тесалонікі, було створено і "Хмарну неділю". А привід мені дала одна з трагічних подій, які відбувалися тоді в нашому краї, з голодом, бідою, страхом, утиском, арештами, стратами. Атмосфера, яка навіяла мені вірші, навіяла також і мелодію. Вона вийшла з "хмарности" окупації та безнадії, що роздирала нас усіх — тоді, коли "все лякала погроза й тисло рабство" (цитата з 4-ї строфи "Славня до Свободи" Діонісіоса Соломо́са, в ориґіналі "ὅλα ... τὰ ’σκιαζε ἡ φοβέρα καὶ τὰ πλάκωνε ἡ σκλαβιά" — IiC). Я хотів, щоби вона кричала про чорну безнадію, але водночас і про гордість нашого народу, який не терпить узди та рабства. "Хмарна неділя" — не одна-єдина подія Катохі, проте містить у собі цілий той трагічний період. Те, що я тримав у собі, і те, що я ховав зі скорботних подій, що їх я переживав, — те пові́дав я цією моєю піснею. Вона була відтоді закінчена, під первісним заголовком "Скривавлена Неділя", бо тієї важкої зимової недільної ночі побачив я на власні очі смерть одного звитяжця. Скривавилося серце моє, і я, в свою чергу, скривавив пісню. Я записав її на платівку 1948 р., після того як вистраждав близько року, бо бракувало одного слова в куплеті. Я відчув, і не приховую цього, особливу гордість через те, що вона одразу захопила народ. Її поширення від одного краю до иншого сповнило мене вірою й оптимізмом, але й надмірною відповідальністю за мій шлях у просторі народної музики" (цитата з книжки Костаса Хадзідулі́са 1980 р. "Васіліс Ціцаніс: моє життя, моя робота" — IiC).
   Пісні знадобилося 5 років, щоби бути довершеною. Ціцаніс розпочав її творення 1943 р. посеред Катохі, коли перебував у Тесалонікі, і завершив 1948 р. Як казав він сам, причиною було те, що він не міг знайти певне слово: "Найбільшої втоми та смутку завдала мені "Хмарна неділя". Я не міг знайти одне означувальне трискладове слово. Зрештою слово вийшло з самого тексту: "που έχει πάντα συννεφιά – συννεφιά" (у моєму перекладі: "де завжди хмарна течія" — IiC). Повторюване слово є шукане. Всяке инше замість цього суперечило музиці" (сумнівна цитата; я не можу знайти першоджерело — IiC).
   У 1976 р. Нікос Руцос, розмовляючи в газеті "Ελευθεροτυπία" ("Свобода друку", колишня газета тоді лівого, пізніше лівоцентристського спрямування — IiC) від 15 травня з Дімітрісом (у статті помилково сказано "Йоргосом" — IiC) Ґйонісом, заявив, що не лише "Хмарна неділя", але й инші 17 пісень Ціцаніса було написано на його вірші чи принаймні у співпраці з ним. Ціцаніс обурено відповів, і за рік авторитетний суд виправдав композитора (детальніше див. тут — IiC).
   1977 р., в своїй "Антології ребетіко" (4-томній — IiC) Тасос Схореліс повідомляє про инакше походження віршів пісні: "Вірші написав у 1947 р. Алекос Ґуверіс. Якоїсь неділі програв футбольний клуб "Ларісаїко́с (у книзі (чи то статті) помилково говориться про клуб "Α.Ε.Λ.", утворений лише 1964 р. — IiC)", й Ґуверіс, його фанатичний уболівальник, написав вірші. Ціцаніс зробив виправлення у третьому вірші першого чотиривірша. Ні окупацій, ні вбитих звитяжців".
   Хоча Васіліс Ціцаніс і не відповів на публікацію Схореліса, в подальшому своєму інтерв'ю з Па́носом Єраманісом він визнав, що вірші постали у співпраці з його другом Алекосом Ґуверісом із Лариси. Нарешті, у пам'ятному випуску журналу "Ταχυδρόμος" ("Кур'єр" — IiC) до 20-ліття від смерти Ціцаніса, Костас Хадзідуліс оприлюднив важливу та показову "заяву" Ґуверіса, написану в Атенах 17.9.1947, згідно з якою він каже: "...я взяв участь у завершенні віршів, додавши один-єдиний куплет". Насправді, Ґуверіс указує себе у відповідній картці ΑΕΠΙ (мертве нині Анонімне Товариство Інтелектуальної Власности (Авторських Прав) — IiC) як автора віршів цієї пісні з часткою 20%.

 

   P.P.S. Якщо, як я вважаю, Ціцаніс є переважним автором слів пісні ("воєнна версія"), то, на мою думку, він зіставляє в них трагічні для Еллади неділі квітня 1941 р. (а саме, 6-е, коли розпочалося вторгнення вермахту, операція "Маріта"; 20-е, Великдень, коли грецька армія фактично припинила опір; та 27-е, коли гітлерівці увійшли до столиці), з одного боку, та не менш трагічні неділі 1944 р. (15 жовтня й особливо 3 грудня, коли відбулися розстріли мирних демонстрацій із десятками загиблих та поранених, що дало початок Декемвріані́ та згодом Громадянській війні в Елладі), з иншого. Не виключаю також, що має місце алюзія на 1 вересня 1946 р., коли з позитивним результатом відбувся референдум щодо збереження монархії, що став одним із приводів для початку бойових дій.

   Коли слова все ж таки належать переважно Ґуверісу ("футбольна версія"), то, як мені видається, навряд чи можливо прив'язати згадані в пісні дні до певних дат. В усякому разі, вкрай сумнівно, щоби Ґуверіс уподібнював програш улюбленої футбольної команди до загарбання Батьківщини ворожим військом (инакше це було би блюзнірським перебільшенням).

   Крім того, слід зауважити, що на назву та певною мірою на зміст пісні майже напевно вплинула надзвичайно популярна починаючи з 1935 р. й аж до сьогодення угорська пісня "Szomorú Vasárnap" ("Похмура неділя", сл. Ласло Явора, муз. Реже Шереша), найбільше відома в англійській адаптації "Gloomy Sunday" (також існують польська, французька, японська, іспанська, російська, німецька, фінська, словенська, італійська тощо версії) з епітетом "угорська самогубна пісня" (нібито вона ви́кликала хвилю самогубств серед тих, хто її слухав, але це твердження не має вагомого обґрунтування, хоча композитор і вкоротив собі віку, щоправда, набагато пізніше за створення пісні).

 

 

   Перший запис пісні від 11 серпня (за даними YouTube) або 13 вересня (за даними форуму про ребетіко) 1948 р. у виконанні Про́дромоса Цаусакіса та Сотірії Бел(л)у:

 

 

   

   Виконання автора, Васіліса Ціцаніса, та Кеті Ґреі з фільму реж. Ерікоса Таласіно́са "Ορφανή σε ξένα χέρια" ("Сирота в чужих руках", 1962):

 

   Перекладення для фортеп'яно Маноса Хадзідакіса ("Шість народних картин", op.5 №1, 1950) в авторському записі 1954 р.:

 

 Сьогодні плачуть небеса

    

   Переклад пісні "Απόψε κλαίει ο ουρανός" (сл. Костаса Претендеріса, муз. Міміса Плесаса) з фільму "Μια κυρία στα μπουζούκια" ("Пані в кафешантані"; див. публікацію від 9.03 минулого року)

 

Сьогодні плачуть небеса
за мною й за тобою.
Палкі слова розвіялись
і збігли за водою;
скувало холодом вуста,
зневірою німою...
 

Свинцеві плачуть небеса
розпукою тяжкою...

Що скажеш ти?! Що я скажу?!
Ти, зоре, не зі мною!
Все чорне, тьмяне, мерехтить,
покрито пеленою.
І серце стало болем лиш,
а очі — лиш сльозою!..

Свинцеві плачуть небеса
розпукою тяжкою...

Ориґінал:

 

Απόψε κλαίει ο ουρανός
για σένα και για μένα.
Τα λόγια μας σκορπίσανε
και είναι πια χαμένα,
εμείνανε τα χείλη μας
βουβά και παγωμένα.

Κι είναι βαρύς ο ουρανός
και κλαίει απελπισμένα.

Τι να σου πω, τι να μου πεις;
Χάνω το φως και σένα.
Είν' όλα μαύρα και θολά,
όλα συννεφιασμένα.
Είν' η καρδιά μου μια πληγή,
τα μάτια μου κλαμένα.

Είναι βαρύς ο ουρανός
και κλαίει απελπισμένα.

 

 

Виконання Яніса Пулопулоса зі стрічки:

 

 

 До тебе линуть звуки...

 

   Переклад вірша-романсу німецького поета, романіста й теолога Йоганна Тімотойса Гермеса "Dir folgen meine Thränen..." (инші назви: "An die Wankelmütige" ("До нерішучої") та "Nachruf auf/an Jenny" ("Голосіння за Дженні" чи "Заклик до Дженні")) з другого тому (четверта книга) його сентиментального роману "Geschichte der Miß Fanny Wilkes" ("Історія міс Фанні Вілкс"; 1766)

 

До тебе линуть звуки
   Важких ридань моїх,
Але нестерпні муки
   Здіймаєш ти на сміх!

Давно вже дні в могилі,
   Що в них я втіху мав,
Та клятви ті ще в силі,
   Які тобі я дав!

Якби знайшла ти міру
   Незмірного жалю,
Не втратила б ти віру,
   Що я тебе люблю!

В душі моїй тернини
   Й тобі би запекли,
Колишнє в ці хвилини
   Згадати б ми змогли!

Мене ти зневажаєш,
   Проте я твій повік,
А той, кого кохаєш, —
   Невірний чоловік!

Коли не хочеш рани
   Ти мати, як моя,
Тоді забудь каштани,
   Де спомин твій сія.

Забудь поля та ниви,
   Де слалась наша путь!
Струмочків переливи
   Забудь, мене забудь!

Поринь в утіхи море,
   Не відай самоти —
Моє не важить горе,
   Коли щаслива ти!..

Але твій образ, мила,
   Іде за мною вслід!
В нім риска не зотліла,
   Ніскільки він не зблід!

І серця завмирання
   Мені шепоче: "Ні!
Не збудешся страждання,
   Хіба що у труні!"

Ориґінал:

 

Dir folgen meine Thränen,
    Dir, die du von mir fliehst
Und mein unendlich Sehnen
    Ganz ohne Thränen siehst!

Jezt ist der Tag verloren,
    Auf den ich mich gefreut! —
Doch was ich dir geschworen
    Hat mich noch nie gereut.

Und könntest du ihn messen,
    Den Schmerz, den ich nie maß:
Du würdest nie vergessen
    Den, der dich nie vergaß!

Der Anblick dieser Wunden
    Würd dir dann schmerzhaft seyn —
Wie würden diese Stunden
    Mein erstes Glück erneun!

Mein Herz, das du verkennest,
    O Freundinn! bleibt doch dein. —
Das Herz, für das du brennest,
    Wird nicht so standhaft seyn!

Willst du die Ruhe finden,
    Die mich zeitlebens flieht:
O! So vergiß die Linden,
    Wo mir dein Denkmaal blüht.

Vergiß die frischen Wiesen,
    Die ich mit dir durchstrich!
Die Bäche, die da fließen,
    Vergiß! — Vergiß auch mich!

Durchlebe froh die Tage,
    Da dich mein Herz vermißt —
Ich fühle keine Plage,
    Wenn du nur glücklich bist!..

Doch ach! Dein Bild — Geliebte!
    Dein Bild verfolget mich! —
Du! Die ich nie betrübte,
    O! Nie vergeß ich dich!

Ich fühle tief im Herzen,
    Daß du nicht bey mir bist —
Bis mich und meine Schmerzen
    Ein kühles Grab verschließt!

   Існує кілька музичних версій поезії:

 

     1. Ода Крістіяна Беньяміна Убера (Бреслау, 1772; стор. 101-7)   

    

     2. Йоганна Абрагама Петера Шульца зі збірки "Gesänge am Clavier" ("Пісні для (чи в 

         супроводі) клавіру", 1779; стор. 35): сучасна адаптація нот мелодії та озвучення

 

     3. Йоганна Філіппа Кірнберґера, вчителя Шульца, з однойменної збірки 1780 р. (стор. 15)    

 

     4. Юліяни Райхардт (уродж. Бенда): інформація

     

     5. Йоганна Антона Андре, за даними з п'ятого тому збірки "Die Volkslieder der Deutschen"

         ("Народні пісні німців", 1836; стор. 13)

 

     6. Народна прирайнська мелодія, записана (згідно з твердженням зі збірки  

         "Volksthümliche Lieder der Deutschen im 18. u. 19. Jahrhundert" ("Народні пісні німців у

          XVIII та XIX ст.ст.", 1895; стор. 363-4)) Людвіґом Крістіяном Ерком у 1839 р.:  

          інформація, ноти й озвучення

 

   Також романс виконувався на мелодії инших романсів.

   

   👉  http://virchi.pp.net.ua/publ/161-1-0-23478 (доповнено та відредаґовано)

Царі-Маґи (Ґабріеле д'Аннунціо)

Царі-Маґи

 

   Переклад сонета Ґабріеле д'Аннунціо "I Re Magi". Подекуди можна прочитати (напр., тут), що, буцімто, сонет увіходить до opus magnum д'Аннунціо "Laudi" ("Прослави"). Проте в оцифрованому тексті "Laudi" у Вікіджерелах цього вірша немає та й не мало би бути, бо в період створення "Laudi" (1895-1912; за винятком п'ятої книги, яку було включено до збірки посмертно) д'Аннунціо відзначався виразним антихристиянським настроєм і потеплів до християнства лише наприкінці життя (можливо, після Латеранських угод 1929 р.; докладніше див. тут). Тому, не знайшовши точнішої інформації, я припускаю, що вірш було створено в 1930-х.

 

Світла за́грави-хвилі
Побожну озорили
Ніч, у млі заясніли
на милі, й милі, й милі...

О, Новина у Силі!
Маріїн Цвіте милий!
Мелос луна несмілий,
всюди лілії білі!..

Свище борві́й-примара,
не омина ні звора*,
гласять ангели в хорі;

і зрим ми Бальтазара,
Ка́спера й Мельхіора,
і смоли**, й злото, й зорі...


* — всі словники подають форму ґенетиву "звору", проте численні приклади з народної творчости та красного письменства (1, 2, 3, 4, 5, 6...) показують, що так само поширеною (чи навіть поширенішою) є форма "звора"

** — ладан і мирра


   Ориґінал:

Una luce vermiglia***
risplende nella pia
notte e si spande via
per miglia e miglia e miglia.

O nova meraviglia!
O fiore di Maria!
Passa la melodia
e la terra s’ingiglia.

Cantano tra il fischiare
del vento per le forre
i biondi angeli in coro;

ed ecco Baldassarre,
Gaspare e Melchiorre,
con mirra, incenso ed oro.


*** — рядок є цитатою з "Божественної Комедії" (Пекло, 3.134):

La terra lagrimosa diede vento,
che balenò una luce vermiglia
la qual mi vinse ciascun sentimento;
e caddi come l'uom cui sonno piglia.

   Дослівний переклад:

Заплакана (инакше: Сльозоточива) земля видала вітер,
який засяяв багряним світлом,
що здолало в мені всяке чуття;
і я впав, як людина, що її змагає сон.

   Тут ідеться про землетрус або виверження вулкана (в середньовіччі їхньою причиною вважалися підземні вітри). Таким чином, виходячи з дантівського образу, д'Аннунціо змальовує цілковито протилежну картину супокою. 

 

 

   P.S. Музика до вірша авторства нещодавно створеного неаполітанського реґі(ей)-гурту з досить дивною назвою "BANDA BERLUSCONI" (нічого більше про нього не знаю). Звісно, вона не надто пасує до настрою поезії д'Аннунціо, проте музиканти добре зрозуміли та відтворили будову сонета.

 

 

 

   👉  http://virchi.pp.net.ua/publ/158-1-0-27998

Царі-Маґи (Едмон Ростан)

Царі-Маґи

   

   Переклад сонета Едмона Ростана "Les Rois Mages" з посмертної збірки "Le Cantique de l'aile" ("Пісня крила"; 1922)

 

Загубили вони Зорю. А гублять чом
Зорю? Бо часом надто дивляться на неї...
Два Білії Царі, вельми вчені халдеї,
Нарисували кола на землі жезло́м.

Порахували щось зі схиленим чолом...
Та Зоря утекла, як тікають ідеї.
І ці двоє, що шлях їм лежав до Юдеї,
Заплакали під оксамитовим шатром.

А Цар Чорний, що мали до нього зневагу,
Сказав собі: "Втамуймо не нашу лиш спрагу.
Напоїмо тварин, щоб легше йти могли".

І коли він тримав цебра дужку мосяжну,
В люсте́рку неба, звідки верблюди пили,
Узрів Зорю летку, золоту й неосяжну.


Ориґінал:

Ils perdirent l’Étoile, un soir. Pourquoi perd-on
L’Étoile? Pour l’avoir parfois trop regardée...
Les deux Rois Blancs, étant des savants de Chaldée,
Tracèrent sur le sol des cercles, au bâton.

Ils firent des calculs, grattèrent leur menton...
Mais l’Étoile avait fui comme fuit une idée.
Et ces hommes dont l’âme eut soif d’être guidée
Pleurèrent en dressant les tentes de coton.

Mais le pauvre Roi Noir, méprisé des deux autres,
Se dit : « Pensons aux soifs qui ne sont pas les nôtres.
Il faut donner quand même à boire aux animaux. »

Et tandis qu’il tenait un seau d’eau par son anse,
Dans l’humble rond de ciel où buvaient les chameaux
Il vit l’Étoile d'or qui dansait en silence.


Поклоніння Маґів:

 

Геронімус Босх (бл. 1495; центральна стулка)

Домінікос Теотокопулос (Ель Ґреко; 1568-9)

Пітер Паул Рубенс (точніше (як вимовляють самі фламандці) Рюбенш; 1628-9)

   👉  http://virchi.pp.net.ua/publ/158-1-0-27366